Вирішив поділитися власними враженями від нещодавньої поїздки до славного міста Душанбе, столиці Таджикістану. Поїздка була ділова, на запрошення таджикської авіакомпанії, але було небагато часу трошки познайомитися з містом та його мешканцями.
Отже, дістатися туди найшвидше літаком. Так як прямого авіасполучення між Україною та Душанбе поки що немає, то довелося летіти через Москву (аеропорт Домодєдово). Переліт до Москви - МАУ, нормальний сервіс, без особливих пригод.
Далі - Москва-Душанбе, таджицька авіакомпанія Сомон Ейр. При реєстрації на рейс таджиків стоїть ціла юрба таджикських гастарбайтерів, яких по черзі до стійки підпускають, як я зрозумів, співробітники авіакомпанії (такого немає на стійках реєстрації інших авіакомпаній). Якщо хочешь пройти без черги, то за певний бакшиш співробітнику можна скоротити час очікування в черзі (сам не пробував, але бачив). Юрба була десь чоловік під 180, російські міліціонери час від часу видьоргували самих забитих з вигляду таджиків, перевіряли в них документи, та збивали гроші (мабуть за порушення міграційного режиму). Роздивляючись навкруги, помічаю, що на рейсі я буду чи не єдиною білою людиною (європейцем), починаю розуміти, які відчуття випробовували африканські студенти в радянські часи в публічному транспорті. Коротше, весело))
Дочекалися посадки, на лінії літає Боїнг-737-900 (до речі, у Сомонів перші та єдині два 737-900 на всю авіацію СНД) - літаки прийшли з заводу Боїнга восени минулого року. Всередині скай-інтер'єр, всі написи англійською та таджицькою мовами, у потолці вбудовані ЛСД-монітори, у кріслах аудіо-виходи (в бізнес-класі - персональні монітори з можливістю ігор) - коротше, нашим Аеросвіту та МАУ ще далеко в цьому сенсі))) Поки йшла посадка, поруч припаркувався В777 Еміретс - краса)
Літак був майже повністю заповнений (а це 180 крісел), при тому що мінімальна вартість квитка в одну сторону складала близько 300 євро в одну сторону. Отакі бідні гастарбайтери. Хоча і летіти неблизько, біля 3тис км, близько 4 годин льоту..
Далі політ - все добре, в польоті ввімкнули монітори з ейр-шоу, де видно параметри польоту та місцезнаходження літака в даний момент - на трьох мовах - російською, англійською та арабською (хоча таджики зовсім не араби, а перси за походженням, ну то таке..).
Прилітаємо в Душанбе, вже темно. Розгружаємося з літака, так як мене зустрічали, то запрошують у віп-автобус (щось типу пазіка), де на всіх віпів не вистачило місця, деякі стояли). Благо, що їхати прийшлося аж метрів 50 від літака до терміналу. У автобусі виявилося, що таки були білі люди і там (тільки мабуть у бізнесі). Проходимо кордон, все доволі просто, але з місцевим колоритом. У загальній черзі вже місцеві міліціонери видьоргують іноземців з юрби, та проводять їх через кордон без черги, а потім просять бакшиш за сервіс)) Сам був свідком)) При чому всі прилітають без місцевої валюти, в основному або рублі, або долари. Тим і розплачуються)
Саме місто оточене горами, напередодні мого прильоту випав сніг, але температура була десь близько нуля (в порівнянні з нашими морозами в мінус 25-29,то там тепло було). Вологість також висока. Всі місцеві кажуть, що в цьому році дуже холодна зима для них.. Саме місто дуже нагадує за архітектурою та стилем старі райони Сімферополя (принаймні мені так здалося). Дуже багато дерев - чінар, які влітку створюють тінь над вулицями.
Перед поїздкою та почитавши про новітню пострадянську історю Таджикістану, я очікував побачити щось на кшталт Афганістану (з фільмів і фото 80-х років) з ішаками на дорозі та купою жебраків. Нічого подібного, хоча Таджикістан є найбіднішою країною Середньої Азії (не кажучи вже про Росію, Украіїну, Грузію і т.п.), на дорогах всі на авто, купа джипів останніх моделей Каєни, К'ю7, Лексуси, хоча 80% всього автопарку - іномарки 90-х років випуску. Як мені розказали, що ціни на авта у них найнижчі в регіоні, машини женуть з Еміратів та Литви. Офіційні автосалони тільки но почали з'являтися. Було приємно, що одними з найперших офіціалів стали ФВ та Шкода))) Хоча такої кількості турів як у нас я не бачив, але пару нових супербів помітив)
Поселився в доволі дешевому готелі Пойтахт (ніч - 60 доларів - хоча по міркам Таю чи будь-якої азійської тур-країни - це вже майже люкс, але там ситуація як і в нас - або космос-ціна, або отака..). Готель 80-х років народження, все зроблене на перекосяк, опалення у батареях не працює (як мені сказали, що опалюється тільки центр Душанбе), грівся кондиціонером - так і не зігрівся, бо з двох кімнат номеру кондер був тільки в одній, а ліжко - в іншій), допомогла ковдра.. В номері бойлер з гарячою водою, телевізор на 14 дюймів з багатьма російськими каналами, ББС та єврон'юз + пара місцевих каналів, непрацюючий холодильник (та й справді - якщо в номері +10, то для чого холодильник).. Коротше, жити можна, слава богу, що був всього півтора дні.. Інакше треба шукати більш придатний для життя готель.
Про обмін грошей - у всіх обмінках однаковий курс обміну, купівля 4,83 сомоні за 1 долар, продаж - 4,85 сомоні за 1 долар. Більшість обмінок працюють до 6-7 вечора (хоча починають працювати з 8 ранку), але є деякі, що працюють і пізніше 7 години (вдалося і такі знайти).
В продуктових магазинах є все, що потрібно. Купа українських товарів - соки Садочок, Сандора, цукерки Рошен (це те що побачив з ходу..), мабуть є багато чого ще.
Наступного дня після зустрічей, мої партнери провезли мене центром Душанбе повз урядових та президентських споруд. Вдалося сфоткати найбільший в СНД стяг та флагшток
Дійсно доволі великий прапор (як кажуть вага полотнища більше 60 кг). Все це на фоні красивих гір.
Також вдалося сфотографувати президентський палац
, навкруги пустка, зупинятися не можна. Міліція на кожному кроці. При чому поряд парк, і на тротуарі стоять цілі групки одних жінок (!) які у світловідбиваючих жилетах лопатами та льодорубами ламають лід на тротуарі парку.. Стало їх дуже шкода..
Увечері пішки пройшовся до пам'ятника засновника держави саманидів (предків таджиків) - Ісмоїла Сомоні
Біля монумента зустрічають мене чотири міліціонери в формі радянської міліції (але з власними нашивками), цікавляться як у мене справи, звідки я, що роблю в Душанбе, коли назад.. взагалі дуже привітні.. Потім кажуть, а ми отут добову зміну на холоді стоїмо, і в нас нема каптьорки ніякої, нічого.. Ну тут я розумію до чого вони хилять.. Ну вони потім допомагають і питають чи є в мене українські гроші. Я здихаю з полегшенням, даю їм гривню - вони щасливі як діти, а я поспішаю покинути це місце)))
Окремо про рух в Душанбе - дуже специфічна система, незвичні світлофори. Автомобіль може запросто просто так зупинитися в крайній лівій смузі дворядного руху.. Підрізають так, що аж страшно.. Водії там мабуть з залізними нервами чи чим там ще..)) Після цього, наші київські водії виглядають взірцями дисциплінованості та чемності на дорозі (навіть маршрутчики).. Також було забавно побачити таке явище як маршрутка у вигляді легкового авто - їде легковушка з номером на лобовому склі - зупиняєш та їдеш з ним як по маршруту. В основному, катаються старі деу та опелі, але бачив і кемрі року так 2003-го з номерком)) Маршруток таких великих як наші богдани там немає, але є маленькі тойотки чоловік на 8 плюс російські автобуси та тролейбуси Ліази.
Дороги центральні гарної якості, звертаєш в сторону - боюри як і в нас))..
Щодо мови та нерозуміння мови аля Равшан та Джумшут - то це дуже великий стереотип, більшість говорить російською так як і ми. Із 7 мільйонів населення Таджикістану - близько 3 млн чоловік на заробітках в Росії, багато там живуть довго і вже мають подвійне громадянство... В основному за рахунок переказів гастарбайтерів країна і живе.. Ну може, ще десь за рахунок наркоторгівлі з сусіднього Афганістану)))
Коротше, країна безумовно цікава та варта того, щоб там побувати. Люди доволі дружелюбні та привітні, кухня теж смачна та недорога. Влітку дуже радять відвідати гірські райони Паміру з озерами або здійснити подорож до долини Вакх, де протікає Пяндж та проходить кордон з Афганістаном.. Хто зна, може і доведеться ще там побувати)
Соррі за багато букв. Може, комусь буде цікаво..